Яким є поточний стан житлової нерівності у Сполучених Штатах?
Житлова нерівність є формою економічної нерівності, коли люди не мають рівних можливостей жити в безпечному середовищі, вільному від шкоди, загроз чи перешкод, що заважають їхньому процвітанню. Зростання вартості життя, посилене наслідками пандемії COVID-19, загострило проблему житлової незахищеності для мільйонів людей. Національне опитування, проведене в серпні 2021 року, показало, що 3,7 мільйона респондентів вказали, що їх “дуже ймовірно” або “скоріше ймовірно” виселять у найближчі два місяці. Крім того, 7,7 мільйона фізичних осіб, як повідомлялося, прострочили виплату орендної плати. До пандемії житлова незахищеність була поширена серед багатьох американців.
Дані опитування 2019 року показали, що 37,1 мільйона домогосподарств (як орендарів, так і власників житла) були визначені як“обтяжені витратами“, що означає, що вони витрачають понад 30% свого доходу на житлові витрати. Серед них 17,6 мільйона домогосподарств вважалися вкрай обтяженими витратами, оскільки витрачали понад 50% свого доходу на житло. Ті, хто виділяють 30% або більше свого доходу на житло, мають мінімальні щомісячні ресурси на інші основні потреби, такі як їжа, одяг, комунальні послуги та охорона здоров’я.
Що таке незахищеність житла і як люди її відчувають?
Уявлення про те, що незахищеність житла ототожнюється виключно з бездомністю, є хибною думкою, якої багато хто дотримується. Реальність незахищеності житла охоплює широкий спектр питань:
- Боротьба за доступне та безпечне житло
- Постійно стикаючись з ризиком виселення
- Вдаватися до тимчасових житлових умов, таких як готелі, притулки або каучсерфінг
- Фінансові труднощі, пов’язані з оплатою оренди чи комунальних послуг
- Залежність від кредиту для покриття основних витрат на житло
- Відчуття пастки в небезпечних умовах життя через обмеженість альтернатив
- Кінцевий наслідок втрати житла або місця проживання
Хоча незахищеність житла може торкнутися будь-кого, вона непропорційно впливає на маргіналізовані групи, зокрема на представників небілого робітничого класу, жертв домашнього насильства, людей з інвалідністю, колишню прийомну молодь, представників ЛГБТКІА+ спільноти, одиноких батьків, мігрантів, людей з низьким кредитним рейтингом, колишніх ув’язнених, людей з хронічними захворюваннями та інших, кого дискримінаційні практики систематично маргіналізували. Ця нерівність виникає через суспільні системи та інституції, які діють з упередженням, що ґрунтується на цих характеристиках.
Для багатьох непередбачувані витрати або надзвичайна ситуація – це все, що потрібно для того, щоб опинитися на межі житлової незахищеності. Пандемія COVID-19 продемонструвала цю вразливість, заставши багатьох людей непідготовленими та призвівши до непередбачуваних житлових проблем. Економічні наслідки втрати роботи під час пандемії призвели до того, що деякі постраждалі опинилися в ситуації, коли вони були змушені обмінювати секс на предмети першої необхідності або продовжувати жити зі своїми кривдниками. Окрім ризику сексуального насильства, люди стикаються з перенаселеністю, необхідністю часто переїжджати та тиском джентрифікації. Крім того, під час пандемії з’явилися випадки, коли орендодавці використовували ситуацію, вимагаючи сексуальні послуги від вразливих жінок як форму орендної плати.
Як житлова незахищеність впливає на жінок?
Житлова незахищеність тісно переплітається з питаннями расизму та гендерних норм, найсильніше б’ючи по тих, хто маргіналізований як через расову, так і через гендерну дискримінацію. Ця багатогранна нерівність проявляється у різних формах, включаючи дискримінаційну практику кредитування банками, утиски з боку орендодавців, нерівність в оплаті праці та більшу ймовірність фінансової залежності внаслідок домашнього насильства. Безпечне, доступне житло залишається недосяжним для багатьох через ці системні бар’єри та недостатній рівень соціального захисту. Випадки сексуального насильства можуть призвести до вимушеного пересе лення з родинних домівок, що суттєво впливає на жінок та колишню прийомну молодь. На противагу цьому, відторгнення сім’ями непропорційно впливає на ЛГБТК+ людей, часто перешкоджаючи їхній здатності забезпечити себе стабільним житлом.
Гендерний розрив в оплаті праці загострює ці проблеми, оскільки жінки, особливо кольорові, за однакову роботу отримують значно менше, ніж їхні колеги-чоловіки. Цю розбіжність підкреслюють дані Національного жіночого юридичного центру, які показують, що жінки в середньому заробляють 82 центи на кожен долар, зароблений чоловіками, з ще більшим розривом для кольорових жінок. Надмірне представництво жінок на низькооплачуваних робочих місцях ще більше обмежує їхні можливості щодо житла та підвищує їхню вразливість до дискримінації при отриманні кредитів. Дослідження показали, що геї та бісексуальні чоловіки заробляють менше, ніж гетеросексуальні чоловіки, а трансгендерні жінки стикаються зі значним скороченням заробітної плати після переходу, що зменшує їхні фінансові можливості для забезпечення житла.
Крім того, представники ЛГБТК+-спільноти піддаються вищому ризику насильства в ситуаціях бездомності, а значна частина трансгендерних осіб зазнають сексуального насильства в притулках. Ці жахливі обставини часто призводять до того, що жертви опиняються в небезпечних умовах життя, працюють в умовах експлуатації або опиняються на вулиці без належного притулку. Страх втратити опіку над дітьми може паралізувати одиноких батьків від звернення за допомогою. Водночас, стрес, спричинений цими умовами, суттєво впливає на фізичне, психічне та емоційне самопочуття.
Що ми можемо зробити?
Розбираючись у складнощах житлової кризи в США, стає очевидним, що це питання глибоко переплетене з тканиною гендерної та расової нерівності. Суворі реалії, з якими стикаються жінки, особливо з маргіналізованих громад, підкреслюють нагальну потребу в комплексній реформі та цільовій підтримці. Непропорційний вплив на жінок та ЛГБТК+ не лише кидає виклик суспільним нормам, але й ставить під сумнів ефективність чинної житлової політики та систем підтримки.
Тому для всіх нас – політиків, лідерів громад, активістів та громадян – вкрай важливо виступати за інклюзивні та справедливі житлові рішення. Це включає просування політичних реформ, спрямованих на усунення першопричин незахищеності житла, таких як гендерний розрив в оплаті праці, дискримінаційні практики кредитування та надання житла, а також брак доступних варіантів житла. Ми також повинні працювати над зміцненням мереж соціального захисту та систем підтримки тих, хто постраждав від домашнього насильства, бездомності та дискримінації.
Ваш голос має вирішальне значення у цій боротьбі за житлову справедливість. Взаємодіяти з місцевими та національними групами захисту житла, підтримувати політику, яка сприяє справедливому вирішенню житлових питань, та підвищувати обізнаність про гендерні аспекти незахищеності житла. Разом ми можемо прагнути до майбутнього, в якому кожен матиме доступ до безпечного, доступного та справедливого житла. Це фундаментальне право не повинно ставитися під загрозу через стать, расу чи соціально-економічний статус. Не будьмо сторонніми спостерігачами цієї кризи. Настав час діяти, виступати за зміни та підтримувати ініціативи, спрямовані на усунення бар’єрів на шляху до житлової рівності. Шлях до вирішення житлової кризи довгий і пов’язаний з багатьма труднощами. Проте ми можемо прокласти шлях до більш справедливого та інклюзивного суспільства колективними зусиллями та непохитною відданістю справі.
